Історія міста Прилуки та Прилуччини
Прилуки як місто відоме з 1084 року , коли в 988 році за наказом Київського князя Володимира Святославовича на східних околицях могутньої держави Київської Русі почалося будівництво міст-фортець для захисту від набігів кочових племен. Вперше місто згадується”Поученії” Володимира Мономаха своїм дітям у звязку з черговим нашестям половецьких орд на землі наших предків.
З історичних джерел відомо , що місто , яке стоїть на завороті “луки” , часто піддавалося нападу , його спалювали та знищювали. З 1648 року по 1781 рік воно було центром Прилуцького полку , який вів боротьбу прти польських гнобителів і шведських загарбників.
Прилуки були зруйновані половцями у 1092 році , але знову відродилися і проіснували до 1239 року , коло знову і надовго були винещені татаро-мон-голами.
Як місто знову згадується в історичних документах 1459 року у складі великого князівства Литовського та у 1952 році у складі Речі посполитої. У 1604 році військо московського царя Бориса Годунова зруйнувало місто , винищило віх його мешканців. Але вже через декілька років було відновлене князем Вишнивецьким.
За часів Богдана Хмельницького у Прилуках постала козацька фортеця. Тут у 1648 році прилуцьке козацтво було обєднано у Прилуцький козацький полк.
Прилучани приймали участь у визвольній боротьбі Українського народу проти іноземного поневолення 17-18 ст. Після ліквідації Гетьманщини Прилуцький повіт увійшов до складу Черніговської губернії. У 1802 році Прилуцький повіт увійшов до Полтавської губернії.
Памятки архітектури міста Прилуки та його діячі
1. Спасо-Преображенський собор - кафедральний православний собор Прилуцького благочиння Ніжинської єпархії УПЦ; історико-архітектурна пам'ятка українського бароко початку XVIII століття. Храм розташований у історичному центрі Прилук на розі вулиць Галаганівської та Шевченка.
Дерев'яна Спаська церква була побудована приблизно у 1653 — 55 роках. Наприкінці XVII — на початку XVIII століть ця церква згоріла.
На місці попреднього храму у 1710 — 20 роках коштом Прилуцького полковника Ґната Ґалаґана спорудили нову муровану п'ятибанну церкву.
У ХІХ столітті Спасо-Преображенська церква діяла як парафіяльна. При храмі діяли школа й шпиталь. Наприкінці ХІХ ст. храм обнесли цегляною огорожею, поставили сторожку (дотепер не збереглися).
За Совєтського Союзу у 1930 р. церкву закрили.
У 1991 році церква знову була освячена соборною і прийняла перших віруючих.
У плані храм має форму рівнокінцевого хреста.
Розміру собору — 24 х 25 м, висота до останнього карнизу — 13,5 м. Зовнішні стіни храму — завтовшки 1,9—2,2 м.
Нині Спасо-Преображенський собор у Прилуках — це мурована культова споруда у стилі українського козацького бароко, цегляна, на цегляному фундаменті, оштукатурена й побілена, із золотими куполами та хрестами.
2. Пам'ятник Володимирові Мономаху - монументальний пам'ятник на честь 900-ліття міста. Розташований в історичному середмісті Прилук на Валу над Удаєм. Монумент був відкритий 22 серпня 1992 року. Автор — скульптор Семен Кантур. Пам'ятник на честь 900-річчя Прилук спочатку являв собою дві високі стели, поставлені близько одна до одної, увінчані чотиригранним куполом з позолоченим шпилем, біля підніжжя яких розміщувалося 4-метрове бронзове скульптурне зображення князя Володимира Мономаха на повен зріст на троні, у правиці якого перо, а лівицею князь тримає пергамент зі словами:
«В літо 1085… і коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі. Вісім тисяч воїнів і хотіли ми з ними отже битися, та оружжя одіслали вперед на повозах і ввійшли ми в город. Повчання Володимира Мономаха синам».
У 2012 році у ході реставраційних робіт у історичній зоні благодійним коштом Почесного громадянина міста Прилуки Юрія Коптєва стелу позаду пам'ятника прибрали, а пам'ятник поставили на новий, гранітний постамент зі сходами. Відкриття оновленого пам'ятника і нової, однойменної площі Володимира Мономаха відбулося на свято Покрови у жовтні 2012 року.
3. Пам'ятник Святителя Іоасафа (Бєлгородського, чудотворця Прилуцького). Пам’ятник Йоасафові встановили благодійним коштом мецената Юрія Коптєва в 2011 році, на честь 100-річчя канонізації Святого. Автори роботи – скульптор Олег Радзевич та архітектор Павло Бережний.
Йоасаф (справжнє ім’я – Яким Андрійович Горленко; 19 вересня 1705 – 21 грудня 1754 рр.) – український церковний діяч та канонізований святий. Народився на Лапинцях в Прилуках. Його прадід Лазар Горленко і дід Дмитро Горленко були прилуцькими полковниками, батько обіймав посаду бунчукового товариша, а його мати Марія Апостол була донькою гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. У 1725 році Яким Горленко прийняв чернечий постриг та в 1727 році одержав ім’я Йоасаф (Йосаф, Іосаф). Був настоятелем Мгарського Спаського монастиря і Троїце-Сергієвої лаври. У 1748 році став єпископом та очолив єпархію Бєлгородську. У 1911 році його канонізували.
4. Полкова скарбниця
Архітектурний стиль – українське (козацьке) бароко. Пам’ятка архітектури національного значення.
Полкова скарбниця – це перша мурована споруда Прилук та найстаріша збережена споруда міста загалом. Скарбниця збудована на початку XVIII століття, орієнтовно в 1714 році, коли Гнат Ґалаґан стояв на чолі Прилуцького козацького полку.
На початку скарбниця виконувала функції полкової канцелярії, а вже потім там почали зберігати різноманітні скарби полку. Споруда одноповерхова з підвальним приміщенням та досить маленька, але водночас має стіни метрової товщини. За легендою, раніше зі скарбниці вели потаємні ходи, через які можна було безпечно покинути місто.
У совєтські часи скарбниця перебувала в занедбаному стані. У 1989 році її реставрували. У 1995 році біля Полкової скарбниці перепоховали останки невідомого козака XVIII століття.
Наприкінці 2010-х рр. Полкова скарбниця частково відремонтована та наповнена старовинними козацькими речами зусиллями ГО "Прилуцький козацький полк", та передана на баланс Прилуцького краєзнавчого музею імені Василя Маслова.
5. Миколаївська церква з дзвіницею
Пам’ятка архітектури національного значення.
Миколаївська церква з дзвіницею зведена в 1720 році на кошти полковника Гната Ґалаґана. Споруда виконана в стилі українського (козацького) бароко з елементами класицизму.
Фактично споруда складається з двох частин, з маленької Миколаївської церкви та масивної двоярусної дзвіниці Спасо-Преображенського собору. Виходить, що до однієї церкви прибудована дзвіниця іншої церкви, що стоїть через дорогу.
Під час пожежі 1817 року будівля зазнала пошкоджень та була перебудована. У совєтські часи церкву закрили та використовували не за призначенням. Після Другої світової війни споруда перебувала в напівзруйнованому стані. У 1980-х роках церкву реконструювали. У 1992 році її передали релігійній громаді.
6. Собор Різдва Пресвятої Богородиці. Пам’ятка архітектури національного значення. Приналежність – Православна церква України.
Собор Різдва Богородиці спорудили в 1806–1815 роках у стилі класицизму. Раніше на його місці стояла дерев’яна соборна церква Різдва Богородиці 1618 року, котру наразі вважають найпершою церквою Прилук. Хоча дослідники припускають існування храмів на території міста й у більш ранні часи. У 1697 році на тому ж місці збудували нову дерев’яну церкву, яка згоріла під час пожежі 1781 року. Будівництво нового, але вже мурованого храму Богородиці з двоярусною дзвіницею виконав купецький син Федір Тимофійович Заболоцький. У 1817 році церкву освятили, після чого вона стала соборною.
У совєтський час храм закрили та облаштували там міський архів, а дзвіницю розібрали. У 2005 році собор у занедбаному стані передали українській церковній громаді. У 2017 році розпочалася сучасна реставрація, під керівництвом настоятеля Віталія Юрочка храм перефарбували з біло-зелених у національні кольори, облаштували нове освітлення, пандус для людей з інвалідністю, велопарковку і т. ін. Це патріотичне забарвлення храму одразу нагадує київський Володимирський собор.
Також від самого початку війни з росією в храмі збирають кошти та різноманітні речі для допомоги українським воїнам на фронті, та переважно здійснюють чин похорону земляків "Героїв на Щиті".
7. Стрітенський собор Свято-Троїцького Густинського монастиря
Стрітенський собор спорудили в 1893–1899 роках у пам’ять про російського імператора Олександра II, якого вбили в 1891 році. Практично всю суму на будівництво храму, а саме 60 тисяч карбованців, пожертвував тодішній міський голова Іван Дедіна.
З приходом совєтської влади храм закрили та облаштували там краєзнавчий музей. За часів німецької окупації церковна служба ненадовго відновилася. Згодом собор знову закрили й повернули музей, який розташовувався там до 2007 року, поки будівлю не передали релігійній громаді Свято-Троїцького Густинського монастиря. Тоді ж за підтримки мецената Юрія Коптєва собор відреставрували із однойменною площею поряд, встановили пам'ятник Святій Трійці.
8. Пам'ятник Тарасові Шевченку.
Скульптори – Володимир Небоженко, Семен Кантур. Архітектор – Павло Бережний. Пам’ятка монументального мистецтва.
Пам’ятник Тарасові Шевченку за сприяння мецената Юрія Коптєва встановили в 2007 році.
Вважається, що цей пам’ятник є першим пам’ятником в Україні, який присвячений саме Шевченку як художнику, а не як письменнику. Тарас Григорович зображений молодим, приблизно в тому віці, коли відвідував Прилуки в середині 1840-х років у складі Археографічної комісії давніх актів, де зарисовував місцеві храми. Тарас Григорович тримає в руках художнє приладдя. Загалом Шевченко бував у Прилуках тричі.
Ще в місті є три погруддя Тараса Шевченка, але унікальними їх не можна назвати, такі можна побачити практично в кожному населеному пункті.
9. Пам'ятник Любові Забашті. Пам’ятник встановили за сприяння мецената Юрія Коптєва у вересні 2011 року. Автори роботи – скульптори Володимир Чепелик та Олексій Чепелик.
Любов Василівна Забашта (3 лютого 1918 – 21 липня 1990) – відома українська поетеса та дружина Андрія Самійловича Малишка. Забашта народилася в Прилуках на Кустівцях, де навчаючись у молодших класах школи № 4 почала вперше писати вірші. У 1935 році в газеті «Правда Прилуччини» були опубліковані її перші вірші. Попри своє бажання стати письменницею та вступити до гуманітарного інституту, батько відмовив її від цього, через репресії проти діячів культури тих часів. У 1940 році вона закінчила Одеський інститут інженерів водного транспорту (нині Одеський національний морський університет). Під час навчання Любов познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Валентином Забаштою (дівоче прізвище Забашти було Гришко), але вже в 1942 році залишилася вдовою з маленьким сином на руках, чоловік пропав безвісти на війні.
Працюючи в Києві інженеркою вона не полишала творчу працю. У 1950 році друком вийшла її перша поетична збірка «Нові береги» та Любов Забашта стала членкинею Спілки письменників СРСР. У 1956 році вона вийшла заміж за письменника Андрія Малишка, після чого продовжила активно писати й публікувати нові роботи.
10. Природний історико-мистецький простір "Три дуби" із фрагментом козацьких підземель.
Знаходиться в центрі міста. Нещодавно відкритий.
На території ботанічні пам'ятки природи регіонального значення "3 вікові дуби" з охоронними табличками, віком понад 400 років. Це залишки старовинного козацького оборонного дубового гаю.
Простір розташований на межах колишньої Прилуцької козацької фортеці XVII ст., старовинних Переяславських брами та шляху, валової річки Муховець (правої притоки Удаю). Тож під ним йшли козацькі оборонні легендарні магістральні підземні ходи, що з'єднували полкову скарбницю, храми та брами між собою, в яких, за необхідності, могли сховатися та перебувати деякий час всі тодішні Прилуки. Випадковим чином у 2024 році зусиллями небайдужих поціновувачів місцевої старовини вдалося знайти та частково відремонтувати фрагмент цих підземних ходів. Вже зараз вони відкриті для огляду невеликими групами. Проте капітальна реставрація потребує значних ресурсів. Тож ця благородна справа ще чекає своїх благодійників та меценатів.
Над віднайденим козацьким підземеллям знаходиться шляхетський купецький будинок ХІХ століття з неодноразовими перебудовами. За тих часів в колишньому козацькому підземеллі, перетвореному в добротний підвал, були влаштовані пивний та винний погреби, а підприємливі господарі євреї займалися виготовленням та продажем на розлив цих авторських напоїв. За совєтських часів все приміщення займала яйцефабрика зі складом зберігання яєць в тому ж самому підземеллі. Пізніше будинок став житловим та був поділений на 3 квартири.
Також поруч розташований унікальний житловий двоповерховий будинок 1927 року побудови в стилі "сталінського ампіру" - один з перших багатоквартирних будинків для місцевої еліти НКВД.
Зараз зусиллями тих же самих небайдужих у кімнатах будинку над підземеллям облаштовується музей зі старовинними речами.
Загалом передбачається створення цілого історико-мистецького простору, що включатиме музей, козацьке підземелля, літній кінотеатр просто неба під віковими дубами, локацію для культурно-мистецьких заходів та здійснення екскурсій і походів Прилуцьким краєм.
